Городище, с. Дорогобуж
- Останнє оновлення: Понеділок, 08 лютого 2021, 13:04
- Перегляди: 1833
Городище та селище літописного міста Дорогобуж 10-13 ст.
(с. Дорогобуж, Рівненського району)
Пам’ятка археології національного значення (охоронний № 170003-Н)
Взята на державний облік Рішенням Рівненської обласної ради народних депутатів № 56 від 10.08.1995
Городище розташоване на північній окраїні села, на північно-західному мисоподібному виступі високого корінного берега Горині у місці впадання в неї струмка.
Фортеця була збудована в Х ст. і розвинулася в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. у середньовічне місто епохи Київської Русі. Місто було зруйноване в середині ХІІІ ст. під час монголо-татарської навали. Фортецю була відбудовано у ХІV–ХV ст., як оборонний замок і використовувалась до ХVІІ ст. Перша літописна згадка про Дорогобуж датована 1084 р., а останнє повідомлення відноситься до 1208 року. Неодноразово Дорогобуж згадується як центр удільного княжіння, але порівняно тривалим було лише княжіння в Дорогобужі Давида Ігоревича (1084–1085, 1100–1112 рр.) і Володимира Андрійовича (1157–1170 рр.). У 1514 р. князь Костянтин Іванович Острозький отримав привілей на відбудову замку і осадження в Дорогобужі міста.
У 1865 р. давні пам’ятки Дорогобужа були оглянуті і описані Л.М. Рафальським . У 1901 р. їх обстежив О. А. Фотинський. У 1960 р. під час розвідкових робіт на городищі П.О. Раппопортом було виявлено культурний шар ХІ-ХІІІ ст., виготовлено план і складено опис городища. У 1968 р. В. В. Ауліх провів розвідкові археологічні дослідження в Дорогобужі на городищі та в східній частині посаду. У 1972, 1973, 1975, 1980 роках на городищі працювала археологічна експедиція Рівненського обласного краєзнавчого музею під керівництвом Ю.М. Нікольченка. У 1982-1985,1987-1995, 2002,2003 рр. археологічні розкопки проводив Прищепа Б.А.
Городище складається з трьох укріплених частин – мисової (північної) площадки – дитинця та ще двох площадок окольного міста, які розташовані на південний схід і південь від дитинця.
Мисова площадка мала наближено напівкруглу в плані форму, її розміри були 220х100 м, а площа 1,7 га. З півдня, з напільного боку, дитинець був захищений валом і ровом. На гребні височини пізніше, під час розбудови поміщицької садиби, зруйнували вал і засипали рів, а далі на захід по дну рову було влаштовано узвіз. Вона була розділена на дві частині терасою, так що денна поверхня західної частини площадки була на 2,5–4 м нижча від східної. В давнину мисова площадка була нерівна, найвища в південній частині і понижена на краях. Тому перепад рівнів материка досягав 6,5–7 м. Тут виявлено культурні нашарування Х–ХІІІ ст., ХІV–ХVІІІ ст., ХІХ–ХХ ст. На вершині пагорба всі культурні шари, в тому числі і домонгольський, зняті майже до материка в результаті багаторазового нівелювання поверхні площадки, а вниз по схилу потужність шару періоду Київської Русі зростає до 1,5–2,0 м поблизу валу (при загальній товщині культурних шарів до 3–3,5 м).
На південний-схід від дитинця знаходиться друга площадка городища. Це ділянка розмірами 125х110 м, з трьох сторін (за винятком західної, прилеглої до дитинця) захищена дугоподібним у плані валом заввишки до 4 м і ровом, зараз напівзасипаним, завширшки до 10 м, сучасна глибина його не перевищує 1,5 м. Площадка помітно нижча в північній частині, до того ж посередині з півдня на північ її перетинає давня балка. Західний відрізок укріплень цієї площадки не зберігся. На відміну від дитинця, тут не виявлено культурних відкладів литовсько-польської доби. Досліджено лише культурний шар періоду Київської Русі завтовшки до 1,4–1,6 м та різноманітні об’єкти. Знахідки свідчать, що площадка була заселена з Х до ХІІІ ст.
Далі на південь, за 100 м від вище описаного валу другої площадки, проходила ще одна лінія оборони. Вал і рів починалися на сході біля яру, перетинали гребінь височини і спускались по західному схилу до заплави струмка. У наш час східний відрізок цього валу знівельовано, але сліди рову помітні біля східного кінця оборонної лінії, а на західному схилі височини вал зберігся значно краще, його сучасна висота – до 2 м. Там, де вал перетинав давню балку, знаходився південно-західний в’їзд до міста. Площа третьої укріпленої частини окольного міста становить близько 2,5 га, а площа всього городища досягала 5,5 га. На третій (південній) площадці городища культурний шар має товщину 0,35–0,5 м і майже на всю глибину пошкоджений багаторічною оранкою.
