Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації

Останнє оновлення: Понеділок, 01 лютого 2021, 17:27

Перегляди: 1722

Духовна семінарія
Пам’ятка архітектури місцевого значення (охор. №115-Рв), взята на державний облік Рішенням виконкому обласної Ради народних депутатів від 28.07. 1990 № 140,
розташована за адресою: вул. Шкільна, 1, с. Дермань Друга, Рівненського району Рівненської області, 35751

  Найдавніші відомості про Дермань сповіщає від 8 грудня 1322 р. грамота, в якій князь Любарт Гедимінович, даруючи Луцькій соборній церкві Іоана Богослова свої маєтності засвідчує: "ПакьІ же спаднейшего ради отправованя [Ще ж ради покращання відправи] хвальї Божое прьі церкви соборной даємо... Будорож, Пичеви, Точьшко (Точевики?) как се в себе широко й долго мает до ЧудовьІ могильї з лесами под Дубно на две мили к Деманю".

  В XVI ст. Дермань стає одним із осередків української культури на Волині. Констянтин Острозький переносить у монастир частину устаткування друкарні з Острога і відкриває тут духовну школу. До неї зараховувались ченці, здібні до вивчення слов’янської, грецької і латинської мови. У школі працювали освідчені педагоги, зокрема вихованець Острозької школи Іов Княгиницький – знавець церковно-слов’янської та грецької мови.

  На початку ХVІІ століття монастирське майно переходить у володіння уніатів. Відомо, що 1649 року Богдан Хмельницький наполягав, щоб його залишили православним. У 1829 року тут була школа паламарів, з 1833 — повітове парафіяльне духовне училище, де навчалося 200 учнів. Із 1879 — однокласне народне училище. 1890-го громада спорудила будинок для народного училища і вчителів. 1906-го з Житомира перевезли церковно - учительську школу (якнайдалі від міста, де “бродили уми” студентів — найпередовішої частини суспільства). Саме для цієї семінарії 1912—1913 збудували нове приміщення й освятили його 5 вересня 1913 року. Зараз тут розташовується Дерманська гімназія. Тут навчалися Улас Самчук, живучи в Тилявці на Кременеччині (за 50 кілометрів від Дерманя), Микола Хомичевський, відомий як Борис Тен. Саме цю школу світ знає завдяки Уласовій “Волині”.

  Та на початку XVIII століття Дермань неухильно починає відроджуватися, значно розширює культивовані землі, лісорозробки. За даними 1889 року, мало 330 дворів, 2575 мешканців (54 римокатоликів), чоловічий Преображенський монастир, однокласне народне училище, кредитне товариство, 3 крамниці, млин, смолокурню, деревообробну майстерню.

  У 1789 році половина села стала власністю Любомирських, друга половина залишилась у володінні Дерманського монастиря.

  У 1829 році при монастирі відкрили школу паламарів, а в 1833 році – повітове училище, в якому навчалося до 200 дітей. З 1869 року в селі працює однокласне училище, яке відвідувало 77 хлопчиків та 4 дівчаток.

  1833 — 28 травня Київське Академічне правління видає указ про відкриття з вересня 1833 р. Дерманського духовного училища. Засноване повітове й парафіяльне духовні училища на 200 учнів, які стають центрами русифікації.

  У 1939-го у Дермані відкрили школу з українською мовою навчання (доти була лише польська).

  У 1940 році почали працювати семирічна школа з українською мовою викладання, школи лікнепу, відкрито педагогічну школу, а при ній заочні відділи для підготовки вчителів І—IV класів. Наприкінці 1940 року до Дерманської педшколи було прийнято 220 заочників.

  У роки другої світової війни у 1942 в Дермані діяла школа поручників УПА та Картографічний інститут УПА.

  Сьогодні у приміщенні Духовної семінарії розташований Дерманський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад".

  Семінарія мурована. «П» подібної форми. Центральна частина – двоповерхова. Габаритні розміри: загальна висота –13,54 м. Загальна довжина становить: 80,86 м, ширина –77,9 м. Загальна площа – 5964,0 кв. м.
  Планувальна структура – коридорна. По вертикалі поверхи з’єднані двомаршевими бетонними сходами на металевих косоурах. Перегородки комбіновані: цегляні та дерев’яні. Класи та холи прямокутні. Кабінети у плані близькі до квадрату. У класах та кабінетах збереглися печі оздоблені білими кахлями із короно видним завершенням кахлями чорного кольору.
  Перекриття комбіноване. В приміщенні кухні та столової – хрещаті підпружні арки із широкою п’ятою. В частині приміщень бічних вхідних груп перекриття типу «кляйн». В решті приміщень перекриття дерев’яне, балочне.
  Композиція-симетрична із чітким ритмом вікон першого та другого поверху. Симетрія підкреслена легко виступаючими ризалітами. З вхідного двору ризаліт завершується ступінчатим аттиком. Площини фасадів збагачують вікна із циркульним завершенням, які розташовані на другому поверсі. Вікна на першому поверсі із завершенням четвертним циркулем. За конструкцією - дерев’яні, з подвійним склінням, багатостулкові; з кватирками і фрамугами, із штульповим притвором. В бічних частинах вікна склопластикові. Поодиноко збереглися дерев’яні.
  Двері дерев’яні, двостулкові, талеві.
  Підвал – цегляний, не великий, влаштований під приміщеннями столової і кухні. Перекритий циркульними арками, без тиньку та штукатурок.

  Перед головним входом будівлі стоїть пам’ятний знак на честь 675-ї річниці першої писемної згадки про Дермань, який встановлений 27 вересня, 1997 р. Меморіальна дошка, присвячена Уласу Самчуку, розташована на стіні південно-західного фасаду, встановлена 12 лютого 1995 р. Інша меморіальна дошка загиблому воїну АТО – Андрію Бріку, встановлена 6 грудня 2015 р. розміщена на стіні західно-південного фасаду.