6 листопада – 80-а річниця трагедії рівненських євреїв
- Останнє оновлення: Неділя, 07 листопада 2021, 16:34
5 листопада 1941 року в Рівному були розклеєні накази про те, що особи єврейської національності, які не мають спеціального посвідчення з місця роботи, разом із родинами зобов’язані з’явитися наступного дня о 6-й ранку до площі на Грабнику. Очевидці згадують, що людям дозволялося взяти з собою харчів на три дні, речі першої необхідності, тому більшість із них не здогадувалися, що йдуть на смерть, а сподівалися, що їх відправляють до табору.
...Йшов мокрий сніг, віяв пронизливий вітер, але скрізь негоду тисячі людей йшли з усіх кінців міста до площі. Нікого, крім євреїв, на вулицях не було, оскільки наказом гебітскомісара в місті оголосили надзвичайний стан, було заборонено з’являтися на вулицях людям неєврейської національності.
Ось як згадувала події того дня рівнянка Соломона Гешелевна Кусман:
„Ранок 6 листопада був похмурим. Під мокрим снігопадом почали збиратися люди. Старих, калік і дітей родичі вели попід руки. Матері на руках несли немовлят. З лікарень і клінік на ношах везли важкохворих. Сюди привели навіть жінку, яка народила в цю ніч дитину. Тисячі людей зібралися на площі. О десятій годині ранку вона була оточена німецькою жандармерією. Всім присутнім було наказано залишити свої речі. Центральними вулицями нескінченним потоком йшли люди. У натовпі у білому халаті йшов відомий хірург Коган. Фашисти забрали його прямо з операційної. Він був не один, поруч з ним йшли лікарі Натензон, Песле, Орловська і багато інших”.
Коли люди дісталися Сосонок, їх групами почали виводити з натовпу й підводити до викопаних ям. Примушували роздягатись і вже голими йти по колодах, які були перекинуті через яму. Коли партія людей йшла по колоді, лунала черга з кулемета, і люди падали прямо в яму. Практикували й інші способи вбивства — людей примушували підходити до ям і стріляли їм в потилицю, інших ставили на коліна і вбивали або примушували бігти, а тоді стріляли.
Деякі намагалися тікати, але це було неможливо, суцільний ланцюг охоронців оточував місцевість. Коли втікати намагалися цілими групами, фашисти кидали гранати. У місті й далеко за його околицями два дні було чути розпачливі крики приречених на смерть. Після проведення цієї страшної акції, в Рівному залишилося понад п’ять тисяч євреїв. Їх, згідно з розпорядженням гебітскомісара від 30 січня 1942 року, було переселено в гетто, під яке виділили район у західній частині міста між сучасними вулицями Соборна та Пересопницька. У Державному архіві Рівненської області виявлено документ, в якому зазначена точна кількість людей в гетто станом на 8 травня 1942 року — 5 200 осіб. Гетто проіснувало недовго. Про страхітливу криваву акцію з його ліквідації засвідчив німецький інженер Г. Граббе, який в 1942 році був директором українського філіалу однієї німецької будівельної фірми в Здолбунові: „13 липня близько 22 години українські поліцаї під керівництвом есесівців оточили Рівненське гетто, встановили навколо нього прожектори. Розділившись на невеликі групи, карателі вривались у будинки, ударами прикладів вибивали двері, якщо їх не відкривали достатньо швидко, чи кидали у вікна гранати... Лунали крики жінок, що кликали дітей, і крики дітей, що загубили батьків, але це мало хвилювало есесівців, які били нещасних і гнали їх бігом у бік вокзалу, де чекав товарний поїзд. Людей заштовхували у вагони. Над усім цим стояв несамовитий плач жінок і дітей, чулись звуки ударів і пострілів”.
Їх привезли двома ешелонами і погнали на місце страти, яке знаходилося неподалік Костополя. Це дивовижно красиве місце серед розкішного лісу, і тільки пам’ятник тим безвинним жертвам — свідчення трагедії, яка тут сталася.
Так було знищено не тільки Рівненське гетто, а й гетто у Березному, Висоцьку, Вербі, Деражному, Дубно, Здолбунові, Корці, Костополі, Млинові, Острозі, Сарнах тощо.
6 листопада 1941 року німецькі окупанти розстріляли в урочищі Сосонки, яке розташоване за кількасот метрів від Київського шляху, на виїзді з Рівного, 17,500 євреїв. В Україні Сосонки займають третє місце в скорботному мартирологу Голокосту після Києва з Бабиним Яром і Кам’янця-Подільського.
З ночі в Рівному ішов густий дощ. Старожили кажуть – саме такою була погода рівно 80 років тому, коли усім неєвреям під страхом смерті заборонили з’являтися на вулиці, а всіх євреїв зобов’язали разом із речами зібратися на одній із площ. Наступної ночі жителі ближніх до урочища Сосонки сіл чули, як стогнала земля – кати поспішали, багатьох жертв скидали в ями ще живими. Були серед них і кілька офіцерів вермахту – із тих, що не змогли виконувати злочинний наказ. За одну ніч з улюбленого місця для прогулянок Сосонки перетворилися у моторошну місцину.
Євреї, яким вдалося пережити цю катастрофу, були відправлені в гетто. За майже рік поневірянь у нелюдських умовах на них очікувала така ж доля. Усіх бранців рівненського гетто нацисти розстріляли поблизу Костополя у липні 1942-го року.
Лише у 1967 році в урочищі з’явився скромний камінь із написом про те, що тут були страчені 17.500 мирних городян. Новий меморіальний комплекс площею 20 тисяч квадратних метрів і згадка про те, що ті, хто тут покоїться, були майже виключно євреями, з’явилися уже в роки української незалежності.
У центрі знаходиться велика братня могила, довкола – це кілька десятків захоронень. На гранітних каменях єврейськими літерами викарбувані імена тих, хто загинув.
Історики та документи вказують на три місця масових розстрілів у Рівному. Окрім Сосонок, це кар’єр на вулиці Білій, а також урочище Видумка, де розстрілювали українських інтелігентів та духовенство.
Загалом, за різними джерелами, упродовж 1941-43 років окупанти стратили у Рівному від 100 до 140 тисяч людей, яких звозили з усіх околиць. Це євреї, місцеве населення, радянські військовополонені.
